Щорічно в першу суботу липня відзначають День Дніпра – найбільшої річки в Україні та третьої за величиною у Європі. Свято започатковано у 2003 році, щоб привернути увагу до екологічних проблем цієї водної артерії.

Роль Дніпра у житті різних народів, зокрема і українців – неперебільшена. Із давніх-давен річка забезпечувала жителів водою та рибою, служила важливим торгівельним каналом. Сьогодні Дніпро залишається джерелом водопостачання для близько 70% населення нашої держави. Очищену дніпровську воду п’є третина мешканців столиці. А готує її для киян вже майже 80 років Дніпровська водопровідна станція. Це перша київська «фабрика» водопідготовки, зведення якої свого часу стало найбільшою забудовою міста.

Дніпровська станція була складним сучасним інженерним об’єктом, що вимагав великої кількості електротехнічного і технологічного устаткування. Вперше планувалося внести зміни в технологію – очищати воду за допомогою коагулянту, оскільки «фабрика» мала забезпечити не лише безперебійну подачу води в потрібній кількості, але й підтримувати її високу якість.

Також вперше саме на цьому об’єкті зварювали величезні сталеві водоводи діаметром майже півтора метра. Для цього із Запоріжжя прибула група досвідчених фахівців, які не лише працювали самі, а й навчали інших співробітників. На першій черзі Дніпровської станції збудували унікальний критий водозабірний ківш, який одночасно виконував роль первинного відстійника, два великих сифонних водоводи, колодязь для надходження води, насосну станцію першого підйому.

Очисні споруди, як і багато інших на станції, були в той час сучасними і здійснювали двоступеневу очистку річкової води – на горизонтальних відстійниках, а потім через фільтри з піску і гравію. Також на території станції розмістилися реагентне господарство, резервуари чистої води, насосна станція другого підйому, хлорні цехи.

Урочисте відкриття Дніпровського водопроводу відбулося 15 грудня 1939 року. Потік води спрямувався на новозведену Смородинську насосну станцію, потім – вуличними мережами в будинки містян.

У 1941-1945 роки завдяки самовідданості працівників станції та щасливому випадку основне унікальне обладнання вдалося врятувати, що дозволило відновити її роботу у післявоєнний час.

До 70-х років, відслуживши понад тридцять років, Дніпровська водопровідна станція перестала справлятися з очищенням і подачею необхідних місту обсягів води. Тому було прийнято рішення про будівництво другої черги Дніпровського водопроводу – Ново-Дніпровської водопровідної станції. у 1978 році розпочалися роботи і вже в 1982 році об’єкт здали в експлуатацію. Сумарна потужність двох черг станції склала 540 тис. м³ на добу.

Тоді ж, вперше в Україні, на станції був створений цех озонування води, що значно поліпшило її якість та знизило витрату хлору при очищенні. Сьогодні Дніпровська станція – унікальна інженерно-архітектурна пам’ятка, яка досі подає місту 30% усієї питної води. Керує її роботою вже майже 12 років Анатолій Фурса. Він прийшов працювати на станцію інженером високовольтних випробувань електрогосподарства ще у 1979 році та вже присвятив цій «фабриці води» 38 років життя.

У лабораторії на Дніпровській водопровідній станції високопрофесійні фахівці моделюють весь технологічний процес очистки та підготовки питної води з річкової. Вони відбирають проби річкової води та аналізують її: хіміки – з точки зору хімічних показників, гідробіологи – з точки зору фітопланктону, зоопланктону, мікробіологи перевіряють бактеріальне забруднення, радіологи вимірюють радіологічні параметри. Лише після цього розробляється процес, і задається режим очистки води з використанням відповідних реагентів для технологів. Однак, щоб і надалі мати можливість використовувати воду з річки для потреб мешканців, потрібно пам’ятати про культуру водокористування – цільове використання побутової каналізації, прибирання прибережної території після відпочинку на річці, виховання екологічних звичок в повсякденному житті.